Метою Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.
Відповідно до статті 6 Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» дискримінація за ознакою статі забороняється.
Рівність означає забезпечення однакових можливостей доступу до державних гарантій для всіх громадян незалежно від статі, віку, інвалідності, місця проживання, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, мовних, належності до маломобільних груп або інших ознак.
Ґендерна нерівність — це ситуація, коли жінки й чоловіки не є фактично рівними за правами, можливостями й уявленнями про них в унаслідок сексизму. Донині жінки гірше за чоловіків представлені в багатьох областях, включаючи безпеку, освіту, можливості на ринку праці, політику, платню за рівноцінну роботу (ґендерний розрив в оплаті), а також потерпають від ґендерного насильства (насильство проти жінок).
Що не можна вважати дискримінацією:
- спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини (коли через фізичні особливості та необхідність виконання природної функції народження і вирощування дітей жінки потребують більшої підтримки).
- обов’язкову строкову військову службу для чоловіків, що передбачена законом.
- різницю в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачену законом (у силу фізичних особливостей жінок і чоловіків).
- особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я.
- позитивні дії – створення додаткових можливостей, спрямованих на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях жінок і чоловіків щодо реалізації прав і свобод.
Особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію за ознакою статі чи вона стала об’єктом сексуальних домагань або постраждала від насильства за ознакою статі, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.
